Untitled

ГОРБАЧУК ВАСИЛЬ ТИХОНОВИЧ (нар. 27.04.1929 в с. Міжлісся Березівського р-ну Брестської обл., Білорусь). Український мовознавець і методист, професор. Батьки - Тихон Трохимович (1901-1994) і Анастасія Йосипівна (в дівоцтві Черкас, 1905-1993) - корінні жителі північно-західного (берестейсько-пінського) Полісся, які є етнічними українцями. У "золотому вересні" 1939 р. в результаті німецько-радянської агресії проти Польщі, Берестейщина, наперекір бажанням місцевого населення, яке прагнуло возз'єднання з Україною, вольовим актом Кремля була включена в склад БРСР, а жителів записано білорусами.

До війни В. Горбачук навчався в початковій польській школі, яка з вересня 1939 р. стала білоруською. Під час німецької окупації закінчив 1943 р. семирічку в Березі-Картузькій. Прочитав багато книжок польських авторів, та до національного самовизначення найбільше його спонукав "Кобзар" Т. Шевченка, "Мала історія України" І. Крип'якевича. У вересні 1944 р., подаючи документи до восьмого класу Березівської СШ №1 (білоруськомовної), записався українцем. 1945-1948 рр. в оселі батьків часто зупинялися повстанці (УПА), які приносили свою літературу. Розмови з ними, особливо з надрайоновим провідником "Конопленком" (псевдонім), посилювали відчуття українства і визначили подальші національно-політичні орієнтири юнака.

1947 р. В. Горбачук закінчив з медаллю школу і вступив на філологічний факультет Львівського університету ім. І.Франка, хоча мав нахил і до математичних дисциплін. Приятелював з Євгеном Сверстюком, Іваном Денисюком. Закінчивши університет з відзнакою у 1952 р., отримав призначення в Жолобківську СШ Шумського р-ну Тернопільської обл. Наступного року поступив в аспірантуру Українського науково-дослідного інституту педагогіки.

З 1956 працював у Миколаївському педінституті. Під час обговорення на кафедрі поведінки викладача української літератури Калнауза Горбачук дорікнув, що той навіть в аудиторії спілкується зі студентами російською мовою. Цього було досить, щоб як "націоналіста" В. Т. Горбачука наприкінці навчального року "скоротили". Через Міністерство освіти він усе ж добився поновлення на роботі, але вже в Горлівському педінституті іноземних мов на Донеччині. Незабаром завкафедрою Олекса Масюкевич доніс у КДБ, що Горбачук має націоналістичні погляди на походження української мови. Два "експерти" з Донецького КДБ провели на цей предмет опитування студентів та викладачів кафедри. Навколо Горбачука була створена ворожа атмосфера, і він мусив у червні 1958 звільнитися "за власним бажанням". Завкафедрою Житомирського педінституту Теодор Баймут прийняв Василя Тихоновича на роботу погодинно, дав позитивну характеристику для захисту дисертації в травні 1959, але взяти його в штат не зважився.

Після успішного захисту кандидатської дисертації в Київському держпедінституті 8 травня 1959 р. з лінгводидактики на тему "Методика викладання синтаксису простого речення в середній школі" В. Т. Горбачук за конкурсом був прийнятий у вересні 1959 р. викладачем Вінницького педінституту. Буваючи в Києві, В. Горбачук зустрічався із своїм другом студентських років Євгеном Сверстюком. У січні 1960 вони побували в колишнього колеги по аспірантурі Івана Бенедиктовича Бровка, тоді доцента КДУ ім. Т. Шевченка, на його квартирі в Пущі-Водиці під Києвом. Велись відверті розмови. Наприкінці травня 1960 несподівано, в розпалі навчальних занять в Інституті, В. Т. Горбачука похапцем відвезли на військові збори у м. Хмільник. Там приблизно через місяць гебісти - прибулий з Києва Калашник та Собко з Вінниці, відкликавши в спецкімнату в казармі, накинулися на Горбачука з погрозами й залякуванням, вимагали розповісти, що йому відомо про "ворожу діяльність українських буржуазних націоналістів Бровка і Сверстюка". Не добившись бажаного результату, відвезли Горбачука в обласне управління КДБ. Щоб спантеличити й "розколоти" допитуваного, цитували уривки висловлювань на квартирі, твердили, що про все розповів Бровко, обмовляючи своїх співбесідників. "То ви вірите показанням Бровка?!" - "Себе-то мы верим!" - була відповідь. Згодом відкрилось джерело їхньої поінформованості: у сусідній з Бровком порожній квартирі була встановлена підслуховуюча апаратура.

Незважаючи на попередження, Горбачук через деякий час відновив контакти з І. Бровком та Є. Сверстюком. Від Євгена одержував самвидавну літературу, зокрема, "Щоденник" Василя Симоненка, "Інтернаціоналізм чи русифікація?" Івана Дзюби, книжку "Сучасна література в УРСР" Івана Кошелівця, поезії Ліни Костенко, Миколи Холодного та ін., давав читати її надійним колегам та студентам. Однак дехто з цих читачів "попався" і дав свідчення, від кого отримав літературу.

У зв'язку з сімейними обставинами у вересні 1966 Горбачук перевівся в Кіровоградський педінститут. Тут він відчув, що знаходиться під пильним наглядом спецслужб. Восени 1968 був викликаний в обласний КДБ з приводу свідчення Сорокіна (з Вінниці) про те, що Горбачук давав йому читати працю І. Дзюби. Через півтора року вчитель Грищенко зі Смілої Черкаської обл., попавшись із фотокопією книжки І.Кошелівця, признався, що отримав її від Горбачука. На цей раз запереченням не вірили. Часто викликали на "профілактику", а в серпні 1972 р., за подаванням КДБ, поспіхом, незаконно (знаходився у відпустці, інкриміновані переступи не були доведені), Горбачука звільнили з роботи.

Почалися ходіння по інстанціях. Почергово посилав документи на оголошені в пресі конкурси в Ніжин, Глухів, Бердянськ, Донецьк, Новозибків (РСФСР), Мозир (БРСР), Тюмень (РСФСР). Звідусіль надходили відмови. Лише з допомогою Дмитра Михайловича Кравчука, проректора Слов'янського педінституту на Донеччині, та при співчутливому ставленні ректора цього інституту Івана Івановича Петрика (брата якого розстріляно в 30-ті роки) вдалося у вересні 1973 р. влаштуватися там на роботу.

1976 р. в інститут до Горбачука зайшов нібито за консультацією щодо свого "Словника мовних покручів" Олекса Тихий. Познайомившись, вони потім зрідка зустрічалися, навіть одного разу Олекса залишив для ознайомлення машинопис праці, яку згодом гебісти називали "Цитатник" (праця "Мова народу. Народ"). Відчуваючи наближення небезпеки, домовилися, що саме мають говорили один про одного на випадок слідства. Це дуже допомогло: 23.03. 1977 р. Горбачука викликали на допит у Донецьке управління КДБ, але чогось потрібного для них їм не вдалося добитись. Щоправда начальник слідчого відділу Донецького КДБ Мельников згодом на "співбесіді" вже в Слов'янську з притиском заявив: "В моей практике это первый случай, когда такой человек, как вы, не в тюрьме!".

Науково-педагогічна та громадська діяльність. Перша наукова праця Горбачука була надрукована у фаховому журналі "Українська мова в школі" в 1956 р. З того часу за станом на 2012 р. опубліковано в журналах та збірниках 130 наукових та науково-популярних статей. Перша книжка - посібник для вчителів середніх шкіл "Склад і типи простого речення" з'явилася у видавництві "Радянська школа" в 1959 році. Серед наступних значніших видань можна відмітити "Методика вивчення ділових паперів у школі" (МО УРСР, 1969); "Методика викладання української мови" (Львів, 1971); "Види диктантів і методика їх проведення" ("Радянська школа", 1989); "Юридичний словник: есперанто-російсько-українсько-англійський" (у співавторстві, 1994); "Ділова документація українською мовою" (у співавторстві, 1996); "Барви української мови" (Київ, 1997); "Основи журналістики" (у співавторстві, 2002); "Основи наукових досліджень" (2006); "Тридцять років на Донбасі" (2010) та ін. (усього книг і брошур - 32).

За досягнення в науковій та педагогічній роботі ухвалою Вищої атестаційної комісії СРСР В. Т. Горбачук у 1964 р. затверджений в ученому званні доцента, а в 1990 р. ухвалою Державного комітету СРСР по народній освіті йому присвоєно вчене звання професора. Член Національної спілки журналістів України.

З 1984 по 1988 р. р. В. Т. Горбачук був завідувачем кафедри української мови і літератури, з 1994 до 2003 - декан філологічного факультету Слов'янського держпедуніверситету. У роки незалежності організував при факультеті науково-дослідницьку групу "Південна Слобожанщина", "Бібліотеку української зарубіжної літератури", заснував альманах "Євшан", який став трибуною для обдарованої молоді, встановив зв'язки з українською діаспорою, яка надавала допомогу факультетові та студентам-відмінникам. Брав активну участь у роботі Донецького обласного Товариства української мови ім. Т. Шевченка, за що нагороджений головою товариства проф. В. С. Білецьким "Золотою грамотою", і Товариства репресованих, отримав подяку від Голови Всеукраїнського братства ОУН - УПА (1995). Горбачук - відмінник народної освіти, член Спілки журналістів України, автор понад півтори сотні статей у газетах і журналах на громадсько-політичні теми, зокрема про становище українців на Берестейщині, про повстанський рух.

Але найбільшою своєю заслугою В. Т. Горбачук вважає досягнення в підготовці вчителів української мови і літератури для шкіл Донеччини. Отримавши на початку 80-х років від В. В. Оліфіренка, тоді працівника Інституту підвищення кваліфікації вчителів, конкретні дані про катастрофічний стан з викладанням цих предметів у Донецькій області, В. Т. Горбачук, використовуючи зв'язки, порушив перед МО УРСР клопотання про відкриття додаткової філологічної спеціалізації на факультеті підготовки вчителів початкових класів. Такий дозвіл було отримано в 1988 р. У 1993 р. в Слов'янському педінституті відбувся перший випуск фахівців зі спеціальності "Учитель початкових класів та української мови і літератури в середній школі". А вже в 1994 р., при підтримці впливової тоді Катерини Костянтинівни Колоянової, Міністерство освіти надало дозвіл на відкриття в СДПУ окремого філологічного факультету. В. Т. Горбачуку, який і очолив цю структуру, для її розбудови в умовах відсутності спочатку матеріально-навчальної бази та кадрового забезпечення довелось докласти немало зусиль. Під його керівництвом при кафедрі української мови з 1992 р. була відкрита аспірантура для підготовки фахівців найвищої кваліфікації. До 2012 р. захистили кандидатські дисертації 15 випускників цієї аспірантури. При філфаці діє й магістратура (стаціонар і заочне відділення).

Факультет швидко розростався, відкривались нові відділи (російський, іноземної філології). У 2002-2003 навчальному році тут одержували знання (на стаціонарі та заочному відділенні) понад 2000 студентів. На кафедрі української мови і літератури зараз працює 28 кандидатів наук.

З 2003 р. В. Т. Горбачук живе в м. Ірпінь під Києвом. Мають з дружиною Лідією Дмитрівною двох синів - Миколу (1959 р. н.) та Дмитра (1968 р. н.), двох онуків і внучку.

Література

1. Леонюк Володимир. Горбачук Василь // Словник Берестейщини. - Львів: Вид. фірма "Афіша", 1996. - С. 104.

2. Савенко Володимир. Професор мови. [До 70-річчя В.Т.Горбачука. Розповідь про його громадську, навчальну й наукову діяльність]. - Газета "Світлиця" [Донецьк], 1999, 7 травня.

3. О. М. Біляєв. Горбачук Василь Тихонович // Українська мова: Енциклопедія. - К.: Українська енциклопедія, 2000.

4. Овчаренко Наталія, Пашко Любов. Слово про професора Василя Горбачука // Теоретичні й практичні проблеми україністики: Збірник статей на пошану професора В.Т.Горбачука / За ред. докт. філ. наук проф. К.Г.Городенської. - Слов'янськ:2000. - С. 3-7.

5. La Akademio Internacia de la Sciencoj San Marino [На есперанто: Міжнародна Академія наук Сан-Маріно. Інформаційно-довідкове видання]. - Берлін-Падерборн, 2000. - С. 344, 392, 416. [Інформація про членство В.Т.Горбачука у підрозділах згаданої Академії].

6. Горбачук Василь//Слов'янськ: Хто є хто. - Слов'янськ: ПП "Канцлер", 2001. - С.143.

7. Філологічний факультет Слов'янського державного педагогічного інституту. - Слов'янськ: СДПІ, 2002. - С. 8.

8. Василь Горбачук // До тебе світе... Українська література Берестейщини / Упорядкування, передмова Цвида А.П.-К.: Український Центр духовної культури.-2003.-С.352-359. [Тут уміщені біографічна довідка та три публіцистичні статті В.Т.Горбачука].

9. Лащенко Сергій. Як берестейські повстанці "подарували" Україні професора філології // "Над Бугом і Нарвою" [Польща]. - 2004, №5. -С. 25-26, 29.

10. Півень Володимир. Многая літа! З нагоди ювілею В.Т.Горбачука//Літературно-мистецький альманах "Євшан". - Слов'янськ, 2004. - С. 3-4.

11. Скрипник Віктор. Професору-україністу - 75 // Совет, 2004. - С. 3-4.

12. Романько Валерій. Квітневий листопад професора Горбачука// Світлиця [Донецьк.]. 2004, 23 квітня.

13. Дудка Олександр. Професор державної мови// Вісті, 2004, 27 квітня.

14. Романько Валерій. Горбачук Василь Тихонович // "Плекаймо рідну мову": Лауреати премії газети "Донеччина". Довідник. Слов'янськ. 2006. - С. 7-8.

15. Хоменко Б.В. Горбачук Василь Тихонович // Енциклопедія сучасної України. - Т. 6. - К., 2006. - С.192.

16. Романько Валерій, Півень Володимир. Засновникові "Євшана" - наші вітання: До 80-річчя від дня народження Василя Горбачука // Національно-культурологічний річник "Євшан". - Слов'янськ, 2009. №14. - С.4-5.

17. Кочан Ірина, Захлюпана Ніна. Горбачук Василь Тихонович // Українські лінгводидакти крізь призму часу: Словник-довідник. - Львів: Паїс, 2009. С.101-102.

18. Романько Валерій. Горбачук Василь Тихонович// Я твій син, Україно, з Донеччини. - Слов'янськ, 2009. - С.61-62.

19. Скрипник Віктор. Професору-україністу - 75 // В.Скрипник. Дорогі мої слов'янці. - Словянськ, 2010. - С.183-185.

20. Скрипник Віктор. Горбачук Василь Тихонович// Історія Слов'янщини в особах. Біографічний довідник. - Слов'янськ: "Друкарський двір", 2011. -С.48-49.

21. Овсієнко Василь. Горбачук Василь Тихонович // Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т.1. Україна. Частина 3. - Харків: Харківська правозахисна група "Права людини", 2011. - С. 1097-1098.

22. Возняк Олександр. Змагання за незалежну українську православну церкву у 90-х на півночі Донбасу. - Слов'янськ: "Друкарський двір", 2012 (с. 8, 9, 15, 16). - Слов'янськ, 2010. - 216 с.

23. Горбачук В.Т. Тридцять років на Донбасі (http://donbas30.narod.ru)