© 2011  Тридцять років на Донбасі




Головна
Вступне слово
Ехо тридцятих
Оцінка минулого
Про рабські натури
Зверхегоїзм
Контакти






Повні тексти:

1. В.Т.Горбачук. "Тридцять років на Донбасі"

2. В.Т.Горбачук. "Український повстанський рух на Берестейщині в середині ХХ століття"





=======


   Пропоную відвідувачам сайту також збірник новел мого колеги Володимира Гнатовича Леонюка "Захмарені досвітки". Основна тематика збірника - людина в тоталітарному суспільстві періоду його розкладу, занепаду.
   В.Г.Леонюк активний учасник національно визвольного руху, колишній в'язень радянських концтаборів - у науковому середовищі відомий як авторитетний дослідник українського Полісся, автор енциклопедичного довідника "Словник Берестейщини".


В.Г.Леонюк "Захмарені досвітки"

















































































   Зверхегоїзм. Зайшла у мене розмова з деканом деффаку Луценком В.С. про те, як трапилось, що Верховна Рада видавала закони, які завели країну в безвихідь, дали можливості зовсім обікрасти націю. Він на це:
   - Чому тут дивуватись? І та, тодішня Верховна Рада, й сьогоднішня робить закони під себе. Видають такі закони, які їм вигідні, а не країні.
Згадались інші випадки. Кілька років існувало так зване підготовче відділення - лазівка в інститут для недолугих. Комусь воно було вигідне.
Або план набору: взяли 25 чоловік, будьте добрі й випустити 25. адже відсів бив перш за все по "синках" і "дочках" можновладних.
   Навіть розпорядження Міністерства освіти робились під когось.
   Егоїзм, задоволення лише своїх інтересів увійшли настільки в свідомість радянських (зараз пострадянських) керівників, що набирає абсурдних і загрозливих форм.
   В інституті гостро не вистачає аудиторного фонду. Росте філфак - де його розмістити? Відкрили в 1996 році ще й ліцей. Була можливість добитися для ліцею окремого приміщення. Проректор Моторний цього не хоче, бо з 1997-1998 н.р. буде навчатися в ліцеї його донька. Живуть вони поряд з інститутом, отже, ходити їй близько, крім того, донька буде під постійним наглядом батька. Йому нема діла до того, що в інтересах самих же ліцеїстів розмістити їх окремо, щоб не засвоювали гіршого від студентів. До того ж украй потрібні аудиторії для філфаку.
Є у нас і факультет нових спеціальностей (ФНС), розміщений у головному корпусі. Технологічний факультет просить приєднати ФНС до них, перевести в їхній корпус на вул. Добровольського,2. Але проректор Моторний проти, бо він тут читає лекції - близько, зручно, чого ходити чи їздити аж на технологічний! І тут спрацював не інтерес справи, а інтерес (особистий) керівника. (Можна було б об'єднати технічну базу обох факультетів, зокрема комп'ютери, що було б на користь усіх студентів.)
   Знецінення знань. У нас (на початфаці) навчалась Калашник (випускниця 1996 р.), її батько впливовий і багатий директор заводу в Костянтинівці. Ця "доня" зовсім не вчилась - чи через лінь, чи тупість, але ж її заліковку носили… Ось такий собі добродій заходить до викладача і "просить" поставити в заліковій "трієчку". До речі, в декого таких заліковок  не одна і не дві.
   Песимістичне. Недавно Переухенко Алла Іванівна, що веде курс виразного читання на філфаці, залік провела у вигляді композиції, присвяченої Дню матері. Студенти декламували прекрасні вірші, присвячені  жінці, матері.
Основна тональність цих текстів - трагічно-сумна. Не радість панувала на сцені, а патетично-трагічні слова про долю жінки, її мужність, необхідність долати труднощі.
   На сцені і в залі - одні дівчата. Гарні дівчата, в народних строях - похизуватися б перед хлопцями, а їх нема. І в цьому теж сум.
   Де ж чоловіче населення? На нашому факультеті всього кілька хлопців, але вони якість немічні, не вчаться.
   Чоловіче населення гине. Ось в одних батьків тут, у Слов'янську, за останні роки четверо синів загинули: один кілька років тому помер (від пияцтва, був на Півночі), а протягом двох останніх років ще троє загинуло. Працювали в Норильську, пиячили. Тобто всі четверо втратили здоров'я "на чужині, на чужій роботі".
1.06.1997 р.